Та коли сповню мою присягу, то не жаль мені буде вмирати, ляжу спочивати на землі, де й родився.
— Хіба-ж ти, тату, звідти будеш?
— А вже-ж. Тому-то в мене з сим собакою не покінчене діло.
— А що він тобі зробив?
— Мого батька й маму звелів киями на смерть забити, а мене втопити, та добрий чоловік сховав мене в пору від панського гніву.
— Ну, коли так, то й мені з ним діло… От гаразд складається!
Не близько було з Січі до Красноставців, — та ще ватага Карпова накладала дороги, обминаючи села, міста та панські замки, щоб прийти незамітно до Красноставців, поки доберуться до ліса, який Карпо знав дуже добре. В сім лісі вони сховались, мов на дні моря. Карпо вишукав якусь неприступну балку й тут ждали слушного часу.
У той час готовились на красноставецькім замку до великого свята.
Пану Овруцькому надокучило самітне життя серед сеї пустині, а при його багацтві не тяжко було знайти дружину, хоч би з якого роду.
Пан Овруцький оженився з дочкою маґната Потоцького в Бучачі й саме тепер мав вернутися до свого замку з гарною двайцятилітньою жінкою.
Щоб сей поворот випав славно й урочисто, пан Овруцький заповів величавий бенкет і запросив панів сусідів.
Він не пожалів нічого, щоб бенкет випав на славу його роду. Хотів показати, що він не менший маґнат, як і його тесть пан Потоцький.
Виїзджаючи на весілля, приказав службі, щоб усе було приготовлено гаразд, як личить маґнатові, щоб не осоромитись перед панами. — Гостей запросив багато.
