Карпо Кожушенко, скочивши з високого муру в глибокий став, зразу пішов під воду. Та зараз виплив наверх. Ножа держав у зубах, хлопця зомлілого держав лівою рукою на плечах, а правою рукою плив широкими плесами до другого берега. Коли знесилувався, клався горілиць і плив далі, поки не добрався до комишу, що ріс при другім березі від ліса, й став на ноги. Він змучився й важко дихав. Вийшовши на беріг, застав тут уже Максима, що держав коней на поготові.
Карпо поклав зомлілого хлопця на землю й став скоренько вдягатися. Взув чоботи й одяг жупан, не зважаючи на те, що сорочка була мокра. Прип'яв зброю й скочив на коня. За той час Максим загорнув хлопця в кожух і подав його Карпові.
— Він либонь неживий…
— Живісінький. Діхає, як треба, й серце б'ється, лише води хлиснув і зомлів. Як би було можна де-небудь його висушити, бо то панська дитина до такого не звикла.
— За нами певно буде погоня.
— Може. Я їм сказав, скачучи в воду, що ні мене, ні його живим не возьмуть.
Тепер погнали чвалом. Максим їхав попереду, Карпо за ним. Він часто поглядав на дитину.
Хлопець кілька разів розплющував очі й уп'ять їх закривав.
Від того трясення на коні він закашлявсь, а тоді жбухнула з його вода. Хлопець знов розплющив очі й заплакав, та знов упав в безпам'ятство.
Козаки гнали, мов вихор. На хвилинку лиш приставали, щоб коні відпочили. Вже пішло з полудня, а лісу й кінця не було, — хоч ліс з високими столітніми дубами рідкий був, і можна було безпечно проїхати.
— Де ми тепер будемо? — питає Карпо, коли зупинились.
— Та ось їдемо все до схід сонца. Тут десь буде глибока балка, густо заросла деревом і кущами.
