— Сьогодні видерти їм по три паси з плечей — ха-ха-ха, а на завтра я впять розпоряджусь…
Гайдамаки второпіли. Такого кінця вони не сподівалися.
Тут кинулися до них помічники ката, поздирали з них латані сорочки, попривязували до стовпів і стали дерти живу шкуру. Почувася страшенний крик.
А пан стоїть собі, узявся в боки й регочеться.
Тоді сталося щось несподіване. Пані Овруцька дивилася з вікна башти бачила всю ту роботу, не знаючи з разу, до чого воно йде. Та як побачила ненависного Кржиштофа коло роботи, не втерпіла. Збігла вниз і напалася на чоловіка.
— Ти, нелюде, звірюко, мало тобі кари божої? Хочеш неодмінно стягнути гнів божий на голову нашої дитини? Я наказую, перестань, і вели тих нещасних пустити на волю…
Вона виглядала страшно… розпущене волося, очі вогнем горять… Прислужники не пізнали тепер сеї покірної, плаксивої пані.
Навіть кат покинув свою роботу, ждучи, що буде далі.
Пан Овруцький тільки зареготався та скривив лице, мов сатана. Він прискочив до жінки, й штовхнув її з усієї сили кулаком у груди.
— Ти, гайдамацька душе, ти, бестиє! Мені наказувати будеш?
Пані Овруцька впала горілиць на землю. Служба кинулась її підводити. Вона лиш два рази дихнула й нежива стала. Служба охнула.
А пан Овруцький обернувся до ката й уп'ять зареготався.
— Ти, небоже, батогів хочеш, чого став?
І знову почалася крівава робота серед стогону, крику й проклонів.
Паню занесли до покоїв, і там її прибрали. Замковий капелян став правити панахиду, а пан гравсь з гайдамаками.
Щодня вигадував нові муки. Що-дня виводив їх на подвіря. Їм відрубали руки й ноги, пекли горячим залізом.
