нено. З певних прикмет можна бачити, що світ єсть напередодні загину в неуцтві та варварстві. Нам призначено, Луцію, бути свідками страшної агонії цивілізації. З усіх утіх, що дає розум, наука та чеснота, нам лишається тільки одна жорстока радість — бачити своє конання.
То певна річ, що народній голод і зухвалість варварів є страшні бичі. Та з доброю флотою, добрим військом та добрими фінансами…
Нащо пишатись? Занепала імперія становить для варварів легку здобич. Міста, споруджені елінським генієм та римською терплячістю, незабаром зруйнують п'яні дикуни. На землі не буде вже ні мистецтва, ні філософії. Образи богів повалені будуть по храмах і душах. Це буде ніч розуму і смерть світу. Чи можна сподіватися, що сармати[1] коли-небудь віддадуться розумовим працям, германці кохатимуться на музиці та філософії, а квади[2] та маркомани[3] вклоняться безсмертним богам? Ні! Все занепадає і гине. Цей старий Єгипет, що був колискою світу, буде йому й домовиною; бог смерти Серапіс прийме найвище величання від людей, і я буду останнім жерцем останнього бога.
В цю мить чудна постать підняла завісу на дверях, і гості побачили перед себе маленьку горбату людину, з гострим лисим черепом. Вона була одягнена за азіятською модою в блакитну туніку, а ноги до колін буди їй обгорнені, як у варварів, червоною тканиною, гаптованою золотими зірками. Пафнутій пізнав у цій постаті Марка Аріянина та, боючись, що вдарить блискавка, підніс руки над головою і зблід від жаху.
- ↑ Сармати — давній нарід, що жив у східньо-европейській долині й воював проти римлян.
- ↑ Квади — германський нарід, що жив на території теперішньої Моравії і воював проти римлян за Марка Аврелія (див. прим. до ст. 89).
- ↑ Маркомани — теж германський нарід, жив на територїі тепер. Богемії і разом із квадами воював проти Риму.
