душа, розкрилося мов серце, і з нього порскнули думки, як ті жваві джерела, де п'ють голубиці; через тебе я йшов дні й ночі пісками, де живуть примари та вовкулаки; через тебе я ступав босою ногою на гадюк і скорпіонів! Так, я кохаю тебе! Але кохаю не за прикладом инших чоловіків, що приходять до тебе, запалені бажанням тіла, як зажерливі вовки чи скажені бики. Ти люба їм як газель левові. Їхнє хижацьке кохання нищить тебе з душею, о жінко! А я кохаю тебе в духові й правді, я кохаю тебе в бозі на вічні віки; те, що я маю в своїх грудях для тебе, зветься справжнім запалом і божественною ласкою. Я обіцяю тобі кращого, ніж яскрава сп'янілість та сновиддя короткої ночи. Я обіцяю тобі святу вечерю та небесний шлюб. Раювання, що я несу тобі, не скінчиться ніколи; воно нечуванне, воно несказанне, і коли-б щасливці цього світу могли мельки побачити тільки тінь його, вони відразу померли-б від подиву.
Таїс неймовірно засміялась.
— Друже, — сказала вона, — покажи-ж мені це чудове кохання. Не барись; дуже довгі розмови ображатимуть мою красу; не гаймо-ж часу. Я жадаю спізнати раювання, що ти мені віщуєш; але правду мовити, я боюсь, що ніколи не зазнаю його і що всі твої обіцянки лишаться словами. Бо легше обіцяти велике щастя, ніж дати його. Кожен має свій хист. Мені здається, що балакати — це твій. Ти кажеш про невідоме кохання. Вже так давно, як люди почали цілуватися, що було-б дуже дивно, коли-б у коханні ще лишились таємниці. Але про це коханці знають більше за чарівників.
— Таїс, не глузуй. Я несу тобі невідоме кохання.
— Друже, ти прийшов запізно. Я спізнала всяке кохання.
