ністю між необмеженими бажаннями та обмеженими можливостями[1]. Тому Флоберів св. Антоній не є анахорет IV-го століття, він — Фавст XIX століття, художнє перетворення самого Флобера спостережень, спокус та страждань.
В своїй літературній діяльності Анатоль Франс підлягав впливу як Флоберовому, так і Ренановому, і його «Таїс» (1890 р.) сполучає в собі обидва згадані вгорі способи художнього перетворення старовинних легенд: це є разом спроба змалювати психологію людей IV-го століття і спроба використати давній сюжет для втілення новітньої ідеології. Як саме?
Біографія Таїс у Франса (розд. II) є одночасно й уривок психологічної аналізи, і культурно-історичний малюнок за Ренановою манерою. Зразок життя численних тогочасних «Магдалін», вона влучно мотивує навернення Таїс до християнства. Таїс була багата, але з свого багатства незадоволена, — тому, пригадуючи злидні свого дитинства, вона думала, що «тільки бідні — добрі, щасливі та благословенні»; була прекрасна й страшенно боялась втратити свою красу; була марновірна і «вірила в усе», раз-у-раз чекаючи якогось чуда в свойому житті, згадуючи своє чудесне таємне хрещення за дитячих років. «Чудо» справді приходить до Таїс в особі анахорета Пафнутія і захоплює її відразу, бо вона цілком підготовлена, щоб сприйняти його: страх, віра та любов жили в її душі здавна, і їй легко було спастися.
Але Таїсине спасіння не є уславлення християнства. Франсове ставлення до релігії анахоретів цілком скептичне, і це видко як з тої тонкої іронії, що її бачимо в оповіданні, такі з удаваної письменникової
