із твоєї прекрасної ніжки! Та я хочу, щоб ти топтала мене своїми ніжками, як черевичок, я хочу, щоб мої пестощі були тобі за туніку й вінок. Ходім, чудова дитино, ходім до моєї хати і забудьмо всесвіт.
Коли він казав, вона дивилась на нього й побачила, що він вродливий. Раптом вона відчула, що піт схолодив їй чоло, вона зробилась зелена, як трава, захиталась і туман заслав їй очі. Він знову просив її, але вона відмовилась з ним іти. Даремно він кидав на неї палкі погляди та запальні слова, а коли він обняв її, силуючись повести, вона жорстоко відштовхнула його. Тоді він почав благати її, і вона побачила його сльози. Але вона опиралась під владою якоїсь нової, невідомої і непереможної сили.
— Яке безглуздя! — казали гості. — Лолій шляхетний, вродливий і багатий, і ось якась флейтистка ним гордує!
Лолій повернувся додому сам, і ніч докраю запалила його коханням. Вранці він пішов, блідий, з червоними очима, і заквітчав ґанок флейтистки квітками. А Таїс обняло збентеження й жах; вона уникала Лолія, але бачила його образ весь час перед собою. Вона страждала й не знала, через що. Вона питала сама себе, чом вона так змінилась й звідки йде її сум? Вона відштовхнула всіх своїх коханців, бо ті нагонили на неї жах. Вона не хотіла бачити світла, лежала день цілий на ліжку й ридала, сховавши голову в подушки. Лолій кілька разів силоміць удирався в будинок, благав і кляв цю злу дитину. Вона була перед ним сполошена, як незаймана, і казала:
— Я не хочу, не хочу!
Потім, згодом два тижні вона віддавалася йому й зрозуміла, що його кохає; вона пішла за ним до його дому й більше не покидала його. Це
