з золотого келеху зливання вина на честь героєвої тіни. Коли жерці піднесли руки, щоб схопити дівчину, вона знаком показала, що хоче померти вільною, як личить доньці стількох царів. Тоді, розпанахавши собі туніку, вона вказала на місце, де серце. Пір, одвернувши голову, заглибив туди свій меч, і кров, завдяки майстерньому приладдю, линула хвилею з блискучих грудей; очі дівчині затопив передсмертний жах, вона захилила голову й велично впала додолу.
Вояки загортали тіло жертви, вкривали його лілеями й анемонами, вигуки жаху й ридання лунали в повітрі, а Пафнутій, зіп'явшись на лаву, пророкував гучним голосом:
— Погани, підлі прихильники дияволів! І ви, аріяни, ганебніші за ідолян, навчайтеся! Те, що ви бачили допіру, є символ і образ. Ця байка має містичну рацію, і незабаром жінка, що ви бачили там, буде щасливою жертвою на престолі воскреслого бога!
Юрба вже темними хвилями сунула до виходу. Антінойський абат покинув здивованого Доріона, і вийшов на повітря, пророкуючи.
За годину він стукав у Таїсині двері.
Артистка мешкала тоді у багатому кварталі Ракотіс, біля Олександрової домовини, у будинку, оточеному тінявими садами, де височіли штучні скелі та котився струмок між тополями. Стара чорна рабиня, обтяжена перснями, відчинила йому двері й запитала його, що він хоче.
— Я хочу бачити Таїс, — відповів він, — богом свідчуся, що я прийшов сюди, щоб її бачити.
Рабиня впустила його, бо він мав коштовну туніку й промовляв владно.
— Ти знайдеш Таїс у гроті німф[1], — сказала вона.
- ↑ Німфи — богині, що, за грецьким віруванням, жили в лісах, водах та гротах; серед них були морські німфи (океаніди та нереїди), наяди, ореади, дріяди й ин.
