Таїс, чи, певніше, сама Поліксена, спустила завісу намета. Вона зробила крок, і всі серця їй скорились, І коли вона легкою та шляхетною ходою приступила до Уліса, ритм її рухів, в супроводі флейт, навіював мрії про глибочінь щастя, а сама вона здавалась осередком божественної гармонії світу. Всі бачили тільки її, а решта зникла в її сяєві. Але дія розгорталась.
Обережний Лаертів син відвернув голову і сховав свою руку під керею, щоб уникнути поглядів та поцілунків благальниці. Дівчина зробила йому знак не боятися. Її спокійний погляд казав:
— Улісе, я піду з тобою, щоб скоритись неминучому; та й сама я хочу померти. Пріямова дочка й Гекторова сестра не віддасть чужинцеві-переможнику свого ліжка, що вважалось за гідне царів. Я доброхіть зрікаюся денного світла.
Гекуба, що лежала нерухомо в пилу, раптом звелася й розпачливо схопила свою доньку в обійми. Поліксена з лагідною рішучістю одвела старі руки, що оповили її. Здавалось, чути було слова:
— Мати, не допустися, щоб переможник ображав тебе. Не чекай, поки він одтягне тебе ганебно геть, відірвавши від мене. Краще, улюблена моя мати, простягни мені свою зморшкувату руку і дай мені поцілувати свої запалі щоки.
Страждання було прекрасне на обличчі Таїс; юрба була вдячна цій жінці, що оповила надлюдською грацією форми та сили життя, і Пафнутій, даруючи їй теперешній блиск за майбутню покору, загодя пишався святою, що мав дати небу.
Вистава посувалась до кінця. Гекуба впала непритомна, а Уліс повів Поліксену до могили, оточеної обраними вояками. Під звуки жалібних пісень вона зійшла на верховину могили, де Ахілів син робив
