— Будь мудра, Гекубо, й скорись неминучому. І в наших домівках старі матері оплакують свої діти, що навіки заснули під соснами Їди.
І Касандра, колись цариця квітучої Азії, а тепер рабиня, посипала собі порохом нещасну голову.
Аж ось, піднявши завісу намета, з'явилась дівчина Поліксена. Тремтіння прокотилось по глядачах. Вони пізнали Таїс. Пафнутій знову побачив ту, що по неї прийшов. Вона стримувала білими руками важку завісу над своєю головою. Нерухома, мов прекрасна статуя, ніжна й гордовита, вона навіяла всім трагічного тремтіння краси, озираючись навкруги спокійним поглядом своїх фіялкових очей.
Знявся шепіт хвальби; Пафнутієва душа захвилювалась, і він зідхнув, схопившись за серце руками:
— Навіщо, о боже мій, ти даєш таку міць комусь із своїх створінь?
Спокійний Доріон сказав:
— Певна річ, атоми, що на мить з'єднались, щоб скласти цю жінку, являють собою приємне для ока сполучення. Але це тільки гра природи, і ті атоми не свідомі того, що діють. Вони розпадуться одного дня так байдуже, як і були з'єднались. Де тепер ті атоми, що творили Лаїс[1] та Клеопатру[2]? Я не заперечую — жінки часом бувають прекрасні. Але їх теж не минає ні страшне лихо, ні гидкі хвороби. Ось про що мислять уми, здатні міркувати, але проста людина не звертає на це жадної уваги. Жінки навіюють кохання, хоч кохати їх нерозумно.
Так філософ і аскет споглядали Таїс, віддаючись кожен своїм думкам. Ні той, ні той не помітили, як Гекуба звернулась до своєї доньки та казала їй рухами:
— Спробуй ублагати жорстокого Уліса. Хай заговорять твої сльози, твоя юність і твоя краса!
- ↑ Лаїс — ім'я двох грецьких перелюбок визначної краси.
- ↑ Клеопатра — єгипетська цариця, славетна своєю красою. Вона скорила своїм чарам римського імператора Юлія Цезаря (101–44 р. перед р. х.), що був походом у Египті, й потім сама переїхала до Риму. Після Юлієвої смерти, вона так само зачарувала Антонія (див. прим. Цезар до ст. 55), але коли Антонія переміг Октавій, якого їй причарувати не пощастило, вона заподіяла собі смерть, притисши до грудей отрутну змію.
