Він сперечався з Аґамемноном, і ось як відгадувались їхні слова:
— Ахіл, — казав король Ітаки,-що славетно помер за Еладу[1], годен того, щоб ми його вшанували. Він вимагає, щоб Пріямову дочку, дівчину Поліксену, закололи на його домовині. Данайці, задовольніть душу померлого героя; хай Пелеїв син зрадіє в Аїді[2].
Але цар царів відповів:
— Змилуймося над троянськими дівчатами, що їх ми відірвали від олтарів. Вже досить лиха впало на славетний Пріямів рід.
Він казав так тому, що поділяв ліжко з Поліксениною сестрою, і мудрий Уліс докоряв, що він Касандрине ліжко ставить над Ахілів спис.
Всі греки підтримали його мову великим шумом, б'ючи зброю об зброю. Смерть Поліксени була вирішена, і заспокоєна Ахілова тінь зникла. Музика, то гнівна, то жалібна, відповідала думкам дієвих осіб. Оплески залунали по театру.
Пафнутій, що порівнював усе з божественною правдою, прошепотів:
— Ця казка свідчить, які жорстокі були прихильники хибних богів.
— Всі релігії породжують злочини, — відповів епікурієць, — на щастя, божественно-мудрий грек[3] визволив людей із даремних жахів перед невідомим.
В цей час Гекуба в роздертій одежі, з сивим розпатланим волоссям, вийшла з намету, де її заполонено. Глибоке зідхання зустріло появу цього довершеного образу нещастя. Гекуба, попереджена віщим сном, побивалась за своєю донькою і за собою. Уліс уже був коло неї і вимагав Поліксени. Стара мати шарпала волосся, дряпала нігтями собі щоки та цілувала руки жорстокій людині, що, зберігаючи свою невблаганну лагідність, здавалось, казала:
- ↑ Елада — за давніх часів назва міста в південній Тесалії, але згодом цим ім'ям почали називати всі грецькі держави, крім Пелопонеса. В такому розумінні його вжито і в тексті.
- ↑ Аїд — в грецькій мітології володар підземного царства, куди йшли тіні людей після смерти. З імени цього бога й підземний світ теж називано Аїдом.
- ↑ Божественно-мудрий грек — тут Доріон мав на увазі свого вчителя Епікура.
