Сторінка:Анатоль Франс. Таїс. 1927.pdf/43

Ця сторінка вичитана

— Дивись.

І Пафнутій, нахилившись над краєм безодні, побачив вогняну річку, що котилась між кручами чорних скель. Там, у багровому світлі, демони мордували душі. Ті душі зберігали форму тіл, що їм належали були, і навіть клоччя одежі ще звисало на них. Вони здавались спокійними серед мук. Одна з них — велика, біла, з заплющеними очима, із пов'язкою на чолі та берлом у руках — співала; її голос сповняв милогучністю злиденний беріг; вона оповідала про богів та героїв. Маленькі зелені бісики штрикали їй губи та горло розпеченим залізом. Але Гомерова[1] тінь співала. Неподалік старий Анаксаґор[2], голомозий та сивий, креслив циркулем фігури на пороху. Біс лив йому в ухо киплячої олії, але й цим не здолав урвати мудрецеві міркування. І чернець побачив цілу юрбу людей, що спокійно читали чи міркували на похмурому березі пломенистої річки або розмовляли гуляючи, як учителі й учні у затінку під платанами Академії[3]. Тільки старий Тімокл стояв на кручі й хитав головою, як людина, що заперечує. Янгол безодні махав смолоскипом йому перед очима, та Тімокл не бажав помічати ні янгола, ні смолоскипа.

Занімівши від подиву перед цим видовиськом, Пафнутій повернувся до звірюки. Але вона зникла, і чернець побачив на місці сфінкса завинену жінку, що сказала йому:

— Дивись і розумій: упертість цих невірних така велика, що і в пеклі вони лишаються жертвами тих оман, що засліпили їх у житті. Смерть не навела їх на розум, бо то-ж певно, що померти ще не досить, щоб побачити бога. Ті, що не пізнали правди між людьми, не пізнають її ніколи. Адже-ж демони, що скаженіють біля цих душ, є тільки прояв божественної правосудности, і саме через це ці душі їх не бачуть і не чують.

  1. Гомер — ім'я поета, що його творчості приписують дві давні грецькі поеми, найдовершеніші зразки світової епічної поезії — Іліяду (див. прим. Ахіл до ст. 47) та Одісею (див. прим. Уліс до ст. 38). За переказом, Гомер був сліпий; за час утворення гомерівських поем сучасна наука визнає IX ст. перед р. х.
  2. Анаксаґор — грецький філософ (534–428 перед р. х.), що наука його мала подібні риси з сучасною атомістичною теорією про будову матерії. Анаксаґор учив, що різноманітність природи залежить від різних якістю, але незмінних основних часток матерії — «сім'я» чи «речей». Ці частки спочатку пробували в стані спокою, але згодом, під впливом відмінної від матерії духовної сили (божества), вони взялися рухом і створили своїми з'єднаннями світ.
  3. Академія — з самого початку була школою філософа Платона (див. прим. до ст. 35), що викладав свою філософію слухачам у Академовому саді, в південній частині Атен.