та зроблю її нареченою Ісуса Христа. Коли святий дух мене не облишить, Таїс покине сьогодні це місто й віддасться в манастир.
— Бійся образити Венеру, — відповів Нікій, — це могутня богиня! Вона розгнівається на тебе, коли ти викрадеш у неї найславетнішу служницю.
— Бог мені допоможе, — сказав Пафнутій, — хай-же він просвітлить і твоє серце, о Нікію, та врятує тебе із безодні, де ти лежиш.
Він рушив. Але Нікій теж пішов за ним.
Догнавши його на порозі, він поклав йому руку на плече й знову сказав йому на вухо:
— Бійся образити Венеру; її помста страшна.
Пафнутій не дав уваги на ці легковажні слова і вийшов, не повернувши голови. До Нікієвої мови він поставився зневажливо, але страждав на думку, що його приятель тішився був із Таїсиних пестощів. Йому здавалося, що грішити з нею далеко грішніше, ніж з иншою жінкою. Він убачав у цьому виключне зло, і Нікій був йому віднині огидний. Він завсіди ненавидів розпусту, але ніколи ще образи цього гріха не здавались йому такими гидкими; ніколи він не поділяв так глибоко гніву Ісуса Христа та суму янголів.
Він відчував одне жадання — витягти Таїс із поганського середовища і нетерпляче прагнув побачити її, щоб урятувати. Проте, треба було зачекати, поки спаде денна спека; тільки тоді він міг до неї пройти. Було ще тільки наприкінці ранку, і Пафнутій блукав людними вулицями. Він поклав не заживати сьогодні ніякої їжі, щоб бути гіднішим тих ласк, що просив у господа. На превеликий жаль його душі, неможна було зайти до жадної з міських церков, бо він знав, що їх споганили аріяни, які понівечили там образ господень. Справді, це єретики, що їх підтримував
