розлегле місто, якого дахи лисніли серед рожевої пари. Він спинився й промовив, схрестивши на грудях руки:
— Ось чудова оселя, де я народився в гріхах, блискуче повітря, де я дихав отруйними пахощами, жагуче море, де я слухав співи сирен[1]! Ось колиска, де повстало моє тіло, ось моя батьківщина! Уквітчана колиска, славетна батьківщина, на людську думку! І не може бути инакше, Олександріє, що твої діти кохають тебе як матір, а я теж повстав із твого чудового заквітчаного лона. Та аскет зневажає природу, містик не визнає зовнішности, християнин має свою людську частину за місце вигнання, чернець уникає землі. Я відхилив своє серце від твоєї любови, Олександріє. Я ненавиджу тебе! Я ненавиджу тебе за твоє багатство, за твою науку, за твою ніжність і за твою красу. Будь проклята, диявольський храме! Розпусне поганське ліжко, зачумлене аріянське[2] тіло, будь проклята! А ти, крилатий сине неба, що вів святого пустинника Антонія, коли він із нетрів пустині пройшов у цю фортецю ідолянства, щоб зміцнити віру визнавців та сподівання мучеників, — невидима дитино, перший подиху божий, — лети перед мене та напахчи віянням своїх крил зіпсуте повітря, де я маю дихати серед темних князів цього світу!
Він скінчив і пішов далі. Він уступив до міста крізь браму Сонця. Ця кам'яна брама пишно височіла над землею, а злидарі, присівши накарачках під її тінню, продавали перехожим цитрини та фіги, або плакали й канючили оболи[3].
Бабуся в дранті, що стояла навколішках, схопила ченцеву волосяницю, поцілувала її і сказала:
— Божа людино, благослови мене, щоб і бог мене благословив. Я багато страждала на землі і хочу
- ↑ Сирени — у Гомера (див. прим. ст. 42) дві, а за пізнішими переказами три прекрасні дівчини, що, живучи на острові, своїми чарівними піснями приваблювали мореплавців і губили їх.
- ↑ Аріяни — прихильники так званої аріянської (з імени олександрійського священика Арія) єреси, що заперечувала рівність бога-отця й бога-сина, твердячи, що бог-отець створив у часі хоч і подібного на себе, але де-що иншого сина, божественну істоту, ніби перехідну між богом і людиною. Хоч на вселенському соборі (325 р.) в Нікеї (звідци «нікейський символ віри», «нікейська віра») бога-сина й було визнано за «єдиносущого» з богом-отцем, а не тільки «подібного» йому, проте аріянська єресь ще довгий час гостро хвилювала християн.
- ↑ Обол — давня грецька дрібна срібна чи мідна монета, шостина драхми. Драхма по різних місцевостях мала різну цінність (пересічно 20–30 коп.).
