тила свою криваву воду між скелями з золота та вогню. Він пішов уздовж крутобережжя, прохаючи хліба біля дверей самітних хатин, і бадьоро слухав образи, відмови та загрози. Він не боявся ні грабіжників, ні дикого звіря; зате він старанно обминав міста та села, що траплялись йому на шляху. Він боявся здибати дітей, що гуляють у бабки коло дому своїх батьків, або побачити коло криниць жінок у блакитних сорочках, що сміються, поставивши долі свої глеки. Все згубно для самітника; часом небезпечно йому навіть читати в св. письмі про те, як божественний учитель ходив із міста до міста та вечеряв із своїми учнями. Чесноти, що ними анахорети ретельно гаптують тканину віри, такі крихкі, як і чудові: одного подиху досить, щоб потьмарити їхні ясні барви. Тим-то Пафнутій уникав міст, боючись, щоб його серце не зм'ягшало, коли він побачить людей.
Отож він мандрував глухими шляхами. Коли заходив вечір, шепіт тамарисків у пестощах леготу навівав йому тремтіння, і він натягав собі на очі відлогу, щоб не бачити краси річей. По шістьох днях ходи він дістався до місця, названого Сільзілією. Ріка тече там у вузькій долині, оточеній подвійним пасмом гранітових гір. Тут вирізблювали своїх ідолів єгиптяни, коли поклонялися демонам, і Пафнутій побачив на одній із скель величезну голову сфінкса[1]. Боючись, що вона таїть у собі якусь диявольську силу, він перехрестився і вимовив Ісусове ім'я; враз із вуха тварини майнув кажан, і Пафнутій збагнув, що сполохав лихого духа, що пробував у цій постаті багато століть. Запал йому збільшав, він схопив здорову каменюку й шпурнув її в ідола. Тоді таємне обличчя сфінксове виявило такий глибокий сум, що Пафнутій зніяковів. Справді, вираз надлюдського болю, що позначився на цьому кам'яному обличчі, міг-би зво-
- ↑ Сфінкс — кам'яна фігура лева з людською головою, що лежить витягнувши вперед лапи. Сфінксів уважали за охоронців храмів та пірамід — величезних кам'яних домовин єгипетських царів — фараонів. Тому до пірамід і храмів часом ведуть цілі алеї сфінксів.
