він пізнав, що то самичка, бо самець підлетів аж до сітки та клював дзюбом петельки, поки зробив там дірку, що крізь неї могла визволитися його подруга. Божа людина споглядала це видовисько та, мавши, завдяки своїй святості, здібність розуміти таємне значіння річей, збагнула, що пташка-полонянка є не хто, як Таїс, що захлинається в багновищах гидот, а він, Пафнутій, за прикладом птаха, що рве нитки з прядива, повинен розбити могутніми словами невидимі ланцюги, що ними прикуто Таїс до гріха. Тому він прославив бога й переконався на своїй першій постанові. Але потім побачив, що птах сам зачепився лапками й заплутався в сільце, що був руйнував; тоді Пафнутія знову обняла непевність.
Він не спав цілу ніч і перед світом йому було видиво. Таїс знову з'явилась йому. Її обличчя не виявляло згубної жаги, вона не була вбрана, як звичайно, у прозорі тканини: керея оповила її цілком, ховаючи йому навіть частину обличчя, і абат бачив тільки її очі, що точили важкі, білі сльози.
Побачивши це, він сам заплакав і не вагався вже, гадаючи, що це видиво надіслано йому від бога. Він підвівся, схопив кострубату патерицю, — символ християнської віри, — і вийшов із келії, старанно замкнувши двері, щоб тварини, що живуть на пісках, та повітряні пташки не змогли-б туди вдертись та забруднити св. письмо, що він хоронив у головах свого ліжка; далі він покликав диякона Флавіяна й доручив йому керувати своїми двадцять трьома учнями; потім, одягши тільки довгу волосяницю, він попростував до Нілу, гадаючи податися пішки лівійським берегом до міста, що заснував Македонянин[1].
Він ішов від світанку пісками, не зважаючи на втому, голод і спрагу; сонце схилилось уже низько над обрій, коли він побачив страшну річку, що ко-
- ↑ Македонянин — Олександер Великий, грецький цар, найбільший завойовник усіх часів (356–323 р. перед р. х.), вихованець великого філософа Аристотеля. 332 року перед р. х. він здобув Єгипет, відвоювавши його у персів, і заклав м. Олександрію, що стало пишним центром елінської (грецької) культури, славилось своїми книгозбірнями, наукою та мистецтвом, а згодом олександрійська богословська школа відогравала велику ролю в суперечках про християнську віру. 30 року перед р. х. Єгипет увійшов до складу римської імперії, і до кінця II ст. по р. х. Олександрія зберігала значіння світового культурного центру. Першого вдару завдало тут елінізмові християнство, що почало боротьбу з «поганською» освіченістю. 389 р. по р. х., з вимоги патріярха Теофіла, спалена була та частину міста, де був храм Серапіса (див. прим. до ст. 34) і з ним усі наукові скарби. Рештки грецької освічености знищено 642 р., коли Олександрію зруйнували араби.
