Ця сторінка вичитана
| 45 | Менандр — грецький поет (342–290), що написав більше, як 100 п'єс, де виявив тонку дотепність, правдивість характерів і житьову мудрість. Утонув, купаючись, у розцвіті свого хисту. |
| „ | Бахус, або Діоніс — бог природньої плодючости. Він перший посадив виноград і навчив людей здобувати вино, мед, культивувати хлібне зерно. Греки пишно святкували Діонісові свята, і пізніше з цих святкувань і пісень повстав давній театр. |
| 46 | Котурн — узуття з високими дерев'яними підставками, що надівали грецькі актори, щоб надати трагедії величнішого вигляду. Носили вони підчас вистави й маски, що вкривали всю голову й мали прилади, щоб збільшувати силу голоса; маски дозволяли чоловікам виконувати в давньому грецькому театрі жіночі ролі. |
| „ | Полій — атенський актор часів Перікла (див. прим. до ст. 38). |
| „ | Росцій — римський актор (134–61 р.), улюбленець римської публіки, раб із походження. |
| „ | Арґоліда чи Арґос — північно-східня частина півострова Пелопонес (тепер Морея), відома була своєю морською торгівлею. Трезен — одне з міст у Арґосі. |
| „ | Федра — дружина грецького героя Тезея, що запалилась коханням до свого пасерба, Іполіта; коли той відкинув її намагання, вона обмовила його перед його батьком, а своїм чоловіком, той прокляв сина й цим спричинився до його загину. Але й сама Федра позбавила себе життя. |
| 47 | Епікур — грецький філософ (342–270), що вбачав суть щастя у втіхах, але не тимчасових, а тривалих, до яких шлях єсть чеснота. Він заснував у Атенах свою школу в саду, спеціяльно на те купленому. Учні його й прихильники його філософії дістали назву епікурійців. Тепер епікурійцями звуть людей, що прагнуть до чуттьових насолод, але давній епікуреїзм навіть заперечував бажання, бо вони порушають найвищу втіху — душевний спокій. |
| „ | Ахіл — найбільший герой давнє-грецького епосу «Іліяда», син Пелея, володаря мірмідонянського народу в Тесалії (Греція). Він узяв участь у славетній Троянській війні, що один із кінцевих казкових епізодів і малює описана у А. Франса вистава. Щоб з'ясувати ролю дієвих осіб цієї й дальших сторінок, треба спинитися на самій війні. Трою (чи Іліон), мітичну столицю троянського народу, що жив на північному заході Малої Азії в країні Троаді коло взгір'їв гірського пасма Іди, зруйнували греки 1184 року перед р. х. Причини й самий перебіг цієї війни рясно прибрано легендами. Ніби Паріс (Парід), другий син троянського царя Пріяма, викрав Гелену, дружину спартанського царя Менелая, яку обіцяла йому богиня краси Афродіта, і ображений цар, підтриманий иншими грецькими володарями, посунув війною на Трою, щоб відібрати Гелену. На чолі війська став брат його Аґамемнон. Дев'ять років тривала облога Трої без рішучої переваги, аж почала схилятись на бік греків, коли Ахіл забив Гектора, першого Пріямового сина й головного троянського ватажка, хоч і сам Ахіл згодом загинув у бійці. Проте, грекам довелося таки брати Трою хитрощами. Вони вдали, ніби покинули облогу й подалися додому, а троянцям лишили, ніби дарунок за хоробрість, великого дерев'яного коня, де в середині загодя сховались грецькі салдати. Вночі, коли троянці затягли коня в місто, греки звідти вилізли, відімкнули браму й упустили своє військо, що повернулося. Троя була зруйнована й спалена. Троянок полонено, в тому числі Гекубу, дружину Пріямову, матір Касандри й Поліксени. Легенда каже, що Ахіл любив за життя Поліксену й обіцяв відвести грецьке військо від Трої, коли Поліксена стане йому за дружину. Але Ахіла вбито, і після смерти, з вимоги його тіни, син його Пір приніс Поліксену в жертву. |
