виносили що-ранку на подвір'я до колодязя, під давнє фігове дерево, де в затінку черниці цього манастиря звичайно відбувають свої збори. Ти побачиш її там, шановний отче; поспішай, бо бог її кличе, і ввечері покривало вже сховає її обличчя, що бог утворив на турботу й науку цього світу.
Пафнутій пішов за Альбіною на подвір'я, залляте вранішнім світлом. На цегельних покрівлях сиділи барвисті голуби, мов низка перлів. На ліжку, у затінку під фіговим деревом, спочивала Таїс, вся в білому, схрестивши руки на грудях. Навколо завинені жінки казали передсмертні молитви:
— Май жаль до мене, мій боже, з своєї великої лагідности і змий моє беззаконня множністю свого милосердя!
Він покликав її:
— Таїс!
Вона підвела повіки і повернула на голос білки своїх очей.
Альбіна зробила завиненим жінкам знак відійти на кілька кроків.
— Таїс, — сказав знову чернець.
Вона підвела голову; тихий подих зійшов з її блідих уст:
— Це ти, мій отче?.. Чи пригадуєш ти воду з джерела і дактилі, що ми зірвали?.. Того дня, отче, я народилася в любові… в житті.
Вона замовкла і знову схилила голову.
Смерть була на ній, і смертельний піт вінчав їй чоло. Уриваючи урочисту тишу, залунав жалібний спів горлиці. Потім ридання ченця змішалися з псальмами дівчат:
— Омий мене від бруду і очисти мене від моїх гріхів. Бо я знаю свою неправду, і мій злочин без упину повстає перед і мною.
