щоб вона не піддалася на сум, і щоб перед богом вона виявила не менше принади та хисту, ніж перед людьми. Я зробила завбачливо, бо Таїс весь час величала на флейті славу господню, і дівчата, що чули невидиме бреніння, казали: «Ми чуємо соловейка з небесних гаїв і лебедину пісню розп'ятого Христа».
Отак Таїс виконувала свою спокуту, а згодом шістдесят день, дверина, що ти запечатав, розчинилась сама собою, і глиняна печать зломилась без дотику людської руки. З цього знаку я зрозуміла, що іспит, що ти наклав, має скінчитися, і бог простив флейтистці гріхи. З того часу вона поділяла життя моїх доньок, працювала й молилась із ними разом. Вона повчала їх скромністю своїх рухів та мови і здавалась серед них образом сором'язливосте. Часом вона сумувала: але ці хмаринки минали. Коли я побачила, що вона приліпилась до бога вірою, сподіванням і любов'ю, то не побоялась ужити її вміння та краси її сестрам на науку. Я попросила її виставляти перед нами діла побожних жінок і мудрих дівчат із св. письма. Вона вдавала Естер, Дебору, Юдіту, Марію, Лазареву сестру, і Марію, матір господню. Я знаю, шановний отче, що твоя суворість обурюється на гадку про ці вистави. Але навіть ти зворушився-б, якби побачив в тих побожних сценах, як вона точила справжні сльози й простягала до неба руки, мов пальми. Я давно вже керую жінками і маю за правило не суперечити їхній удачі. Кожне зерно дає різні квітки, і кожна душа освячується по-різному. Треба зауважити, що Таїс віддалася богові тоді, коли була ще прекрасна, а така жертва, хоч і не одинока, але й не густо трапляється… Краса та природня врода не покинули її й після трьох місяців пропасниці, що з неї вона помирає. Підчас своєї недуги вона безнастанно бажає бачити небо, і я сказала, щоб її
