молодих гультяїв та флейтисток і брав до себе ту, що мені найбільше сподобалась. Такий святий, як ти, і не уявить ніколи, до чого доводило мене шаленство бажань. Досить, коли я скажу, що не милував ні матрон, ні черниць, і захлинався в бахурствах та блюзнірстві. Я збуджував вином пал своїх чуттів, і мене справедливо вважали в Мадорі за найбільшого питця. Проте, я був християнин і зберігав серед розпусти віру в розп'ятого Ісуса. Згайнувавши все своє добро на гульню, я вже почував наближення злиднів, коли найщиріший мій приятель у втіхах раптом почав занепадати від страшної хороби. Коліна вже не тримали його, тремтячі руки відмовлялись йому служити; його затьмарені очі злипались і з горла йому вихоплювалось тільки страшне гарчання. Розум його спав важким сном. Караючи за його звіряче життя, бог повернув його на звіря. Вже втрата добра навіювала мені спасенних міркувань, але приклад мого приятеля був мені ще цінніший, він справив таке вражіння на мене, що я покинув світ і подався до пустині. Там я протягом двадцятьох років відчуваю мир, якого ніщо не турбує. Я взявся разом із своїми ченцями до ткацтва, будівництва, теслярства і навіть до писання, хоч, правду сказати, я маю до письма мало смаку, бо завсіди ставлю діло над думку. Дні мої повні радости, ночі мої не мають снів, і я сподіваюсь, що ласка господня прихилилась до мене, бо серед найстрашніших гріхів я завсіди зберігав надію.
Чувши таку мову, Пафнутій підвів очі до неба й прошепотів:
— Господи, ти з ласкою дивишся на цю людину, забруднену такими злочинами, на цього бахура і блюзніра, а від мене, що завсіди пантрував твоїх заповітів, ти відхиляєшся. Яка тьмяна твоя справедливість, о мій боже, і які незбагненні твої шляхи!
