неприємної справи. Адже-ж тебе попереджено, що він музика і закоханий. А ти що зробив? Ти посварився з наукою і красою. От ти нещасний тепер, а Яве не йде тебе рятувати. І немає надії, що він прийде, бо він великий, як всесвіт, і не в силі ворухнутись за браком просторіни, а коли-б, над сподівання, він зробив найменьший рух, все творіння зруйнувалося-б. Прекрасний пустиннику, поцілуй мене!
Пафнутій знав про дива, зроблені чарами, і гадав, страшенно занепокоєний:
— Може бути, похований тут мрець знає слова, записані в таємній книзі, схованій неподалік на дні царської домовини. Силою цих слів мерці, прибравщи свого земного вигляду, можуть бачити сонячне світло й жіночий сміх.
Він жахався, що теорбістка та мрець можуть з'єднатися, мов живі, і він побачить їхнє злягання. Часом йому здавалось, що він чує легенький шелест поцілунків.
Все бентежило його, і тепер, у відсутності бога, він так боявся мислити, як і почувати. Одного вечора, коли він лежав ниць із своєї звички, невідомий голос сказав йому:
— Пафнутію, ти й не думаєш навіть, скільки народів є на землі, і коли-б я показав тобі, що я бачив, ти помер-би від жаху. Єсть люди тільки з одним оком на чолі. Єсть люди тільки з однією ногою, — вони ходять стрибаючи. Єсть люди, що змінюють стать, і жінки там стають самцями. І єсть люди без голів, з двома очима, носом і ротом на грудях. І, скажи щиро, — хіба ти гадаєш, що Ісус Христос помер ради спасіння цих людей?
Иншим разом йому було видиво. Він бачив серед ясного світла широку вулицю, струмки та сади.
