зведена тут на становище тіни, я можу ще взяти й твої гріхи, коханий ченче. Чом ти дивуєшся? Адже-ж певно, що хоч де ти підеш, ти знайдеш Таїс.
Він бився чолом об тахлі і кричав від жаху. І що-ночи теорбістка сходила із стіни, приступала до нього і говорила чистим голосом, поєднаним із свіжими подихами. Та як свята людина опиралась проти спокус, що вона навіювала, то теорбістка сказала йому:
— Покохай мене, піддайся, мій друже! Доки ти мені опиратимешся, я мучитиму тебе. Ти не знаєш, яка терплячість у мертвої. Я чекатиму твоєї смерти, коли буде потрібно. Я — чарівниця, і можу вдмухнути в твоє мертве тіло дух, що знову оживить тебе і не відмовить мені того, про що я тепер марно прошу тебе. І подумай, Пафнутію, про незвичайність становища, коли твоя доброщасна душа побачить з височіни небес, як її власне тіло віддається гріхові. Сам бог, що обіцяв повернути тобі тіло після останнього суду й кінця віків, матиме з того мороку. Як можна буде надати небесної слави людському тілу, де живе диявол, де панує чарівниця? Ти не думав про такі труднощі, та й бог, мабуть, думав про це не більше. Між нами будь сказано, він не дуже спритний. Простенька чарівниця легко дурить його і, коли-б він не мав громів та блискавок, сільські хлопчиська смикали-б його за бороду. Напевно, він не має стільки розуму, як старий змій, його суперник. То чудовий митець. Я не була-б така прекрасна, якби він не попрацював над моїми оздобами. Це він навчив мене заплітати волссся, робити пальці рожевими, а нігті — агатовими. Ти не визнав його. Коли ти оселився у цій домовині, то шпурнув ногою гадюк, що тут мешкали, не турбуючись про те, що вони належать до його родини, і ти розчавив їхні яйця. Я боюся, мій бідолашний друже, чи не завдав ти собі
