— Неуцтво й божевілля, — відповів Арістей.
— Не багато траплялось мені бачити річей, цікавіших за ту, що я бачу зараз, — відмовив Котта, — і я бажаю, щоб колись який-небудь майстерний письменник розповів про заснування Стілополісу. Але й виключні речі не повинні затримувати довше, ніж личить поважній і працьовитій людині. Ходім оглядати канали. Прощай, добрий Пафнутію, чи, краще, до побачення! Якщо ти колись знову зійдеш на землю, не забудь, прошу тебе, зайти до мене повечеряти.
Присутні почули ці слова, і вони покотились із уст на уста; вірні їх ширили, і вони надали незрівняної пишноти до Пафнутієвої слави. Побожна уява прикрасила й переробила їх, і вже переказували, що святий із височіни стовба навернув префекта флоти на віру апостолів та нікейських отців. Вірні надавали останнім словам Аврелія Котти таємного значіння; в їхніх устах вечеря, куди він запрошував аскета, означувала святе причастя, духовну трапезу, небесний бенкет. Оповідання про цю зустріч збагачувалось на чудесні подробиці, і ті, хто їх вигадував, перші йняли їм віри. Казали, що тоді, як Котта, після довгого змагання, визнав правду, янгол зійшов з неба і витер піт йому з-чола. Додавали, що лікар і секретар префекта флоти слідком за ним прихилились до віри. Чудо зробилось відоме, і диякони головних лівійських церков на цій підставі складали різні легенди. Можна сказати, не прибільшуючи, що з того часу весь світ охопило бажання бачити Пафнутія, і що на Заході, як і на Сході, всі християни повертали до нього свої засліплені погляди. Найславетніші італійські міста відрядили до нього послів, а римський цезар, божественний Констант[1], що тримався християнської науки, написав йому
- ↑ Констант — третій син Константина Великого (див. прим. Цезар до ст. 26), що почав боротьбу з своїм братом, Константином, і загинув підчас повстання (323–350). Див. ще прим. Констанцій до ст. 88.
