самі тільки птахи. Бо не з насильства я матиму перевагу над ним, а з'ясувавши собі думки і вірування.
Він зідхнув, кахикнув і поклав руку на плече своєму секретареві:
— Дитино, — мовив він, — занотуй, що деякі з християнських сект радять викрадати перелюбок і жити на колонах. Ти можеш додати, що ці звичаї походять від культу родових божеств. Але про це треба запитати його самого.
І він, піднісши голову й затуливши очі рукою, щоб не осліпнути від сонця, підвищив голос:
— Гей, Пафнутію! Коли ти пригадуєш, що був моїм гостем, то відповідай мені. Що ти робиш нагорі? Чом ти зійшов туди і чом там сидиш? Чи має ця колона для тебе якесь фаллічне значіння?
Пафнутій, уважаючи, що Котта був ідолянин, не вшанував його відповіддю. Але виступив його учень Флавіян і промовив:
— Найсвітліший пане, ця свята людина бере на себе гріхи світу і сціляє хворих.
— Присягаюсь Юпітером! Чи чуєш, Арістеє! — крикнув Котта. — Стовбник теж лікарює! Що ти скажеш про такого високого колегу?
Арістей хитнув головою:
— Може бути, — відповів він, — що він лікує краще за мене певні хвороби, як от, наприклад, епілепсія, що простий люд називає божественною хоробою, хоч усі хороби однаково божественні, бо всі вони походять від богів. Але причина цієї хороби полягає почасти в уяві, і ти розумієш, Луцію, що цей чернець, зіп'явшись богині на голову, вражає уяву хворим дужче, ніж я можу це зробити, зігнувшись у своїй лабораторії над ступками та склянками. Є сили, Луцію, безкрайно могутніші проти розуму та знання.
— Які? — запитав Котта.
