петською мовами: «Тут продається гранатне й фігове вино та справжнє сіцилійське пиво». На мурах, порізьблених стрункими й чистими профілями, торгівці повісили вінки, цибулі, в'яленої риби, забитих зайців та білованих баранів. Ввечері колишні господарі руїн — пацюки, довгою низкою тікали до річки, а стурбовані ібіси, витягуючи шию, непевно сідали на високі карнизи, куди повставав дим, гукання питців і верещання прислужниць. Навкруги ланцюжники прокладали вулиці, каменярі будували манастирі, каплиці та церкви. Під кінець шістьох місяців тут заснувалося місто з військовою охороною, трибуналом, в'язницею та школою під орудою старого, сліпого писача.
Прочан було сила. Приходили єпископи й архієпископи, повні здивування. Антіохійський патріярх, що був на той час у Єгипті, прибув з усім своїм духовенством. Він голосно ухвалив надзвичайну поведінку святого, і голови лібійських церков погодились на патріярхову думку. Дізнавшись про це, абати Єфрем та Серапіон прийшли й перепросили біля Пафнутієвих ніг за попередню неймовірність. Він відповів їм:
— Знайте, брати мої, що каяття, яке я проваджу, заледве дорівнюється тих спокус, що мені їх послано і що число та сила їх мене дивує. Людина маленька, коли на неї дивитися з боку, і з височіни, куди підніс мене бог, мені людські істоти здаються роєм комашні. Але із внутрішнього погляду людина безмежна: вона велика, як світ, бо має його в собі. Все, що широчить переді мною: манастирі, шинки, берлини на річці, села, все, що я бачу в далечіні ланів, каналів, пісків та гір, все це — ніщо проти того, що маю я в собі. Я ношу в своєму серці незліченні міста й безмежні пустині. І зло, зло і смерть, простягшись над цією безкрайністю, вкривають її, як
