— Такий спосіб життя суперечить звичаєві, — казали вони, — і не погоджується з правилами.
Але Пафнутій відповів їм:
— А хіба чернече життя не чудесне? А вправи ченця хіба не повинні бути такі виключні, як і він сам? Зі знаку божого я зійшов сюди і тільки божий знак змусить мене зійти додолу.
Що-дня натовпом приходили ченці, приставали до Пафнутієвих учнів і будували собі захисти круг його повітрового мешкання. Кілька з-поміж них, наслідуючи святого, спинались на уламки храму, але вони швидко відмовлялись від своїх змагань, накликавши догану братів і переможені притомою.
Прочан прибувало. Серед них були люди, що прийшли здалеку, голодні і спраглі. Одній бідній вдові спало на думку продавати їм свіжої води та кавунів. Примостившись коло колони під смугастою яткою з глиняними пляшками, мисками та овочами, вона гукала:
— Хто хоче пити?
За прикладом цієї удови, якийсь пекар приніс цегли та виклав поруч піч, сподіваючись продавати чужинцям хліб і пиріжки. Юрба відвідувачів росла без упину; почали прибувати мешканці великих єгипетських міст, і хтось, жадібний на прибутки, поставив заїзд, де пани могли спинятися із своїми рабами, верблюдами й віслюками. Незабаром перед колоною розташувалась поторжа, куди нільські рибалки приносили рибу, а садівники — городину. Стрижій, що голив людей під чистим небом, розважав нарід своїми приказками. Старовинний храм, що так довго був оповитий тишею і миром, сповнів рухом і невгавучим хвилюванням життя. Шинкарі повернули підземні залі на льохи та почіпляли вивіски, де на чолі з образом святого Пафнутія, були написи грецькою та єги-
