підібгавши ноги й схиливши на груди голову, і сон був йому притомливіший і жорстокіший за пильнування. На світанку яструби чіпали його своїми крилами і він прокидався, повний суму і жаху.
Трапилося, що тесляр, який зробив йому драбину, був богобоязний. Ця побожна людина схвилювалась на думку, що святий терпить спеку та дощ, і влаштувала на колоні дашок і поруччя, боючись, щоб він не шурхнув бува додолу підчас сну.
Тимчасом поголоска про таке чудесне існування котилась з села на село, і хлібороби з долини приходили з жінками та дітьми, щоб подивитись на стовбника. Пафнутієві учні захоплено дізнались про місце його притулку, прийшли до нього й дістали від нього ласку — дозвіл поставити хижі біля підніжжя колони. Що-ранку вони ставали навколо вчителя, що промовляв до них слова напучення:
— Сини мої, — казав він їм, — живіть, як ті маленькі діти, що любив Ісус. Тільки в тім порятунок. Плотський гріх є джерело й грунт усім гріхам: вони походять від нього, як від батька. Гордощі, скупощі, ліннощі, лютощі та заздрощі — то його улюблене нащадство. Ось що я бачив в Олександрії: я бачив багачів, охоплених сласною жагою, що, мов річка з замуляними берегами, штовхала їх у диявольську безодню.
Абати Єфрем і Серапіон, повідомлені про таку новину, забажали побачити її на власні очі. Пафнутій, помітивши в далечіні на річці трикутній парус човна, що віз їх до нього, не міг подолати в собі думки, що бог поставив його за приклад самітникам. Побачивши його, обидва святі абати не сховали свого здивовання; порадившись, вони згодились, що треба ганити таке надзвичайне каяття, й почали намовляти Пафнутія зійти додолу.
