Вона дивилась на нього, коли він читав, міркував, молився чи споглядав. Її наближення попереджав легенький шум, мов шелест тканини з жіночої одежі, і ці видива були виразніші, ніж дійсні речі, що з самих себе єсть рухливі і тьмяні, а привиди, що повстають із самітности, мають її глибину й надзвичайну станівкість. Вона приходила до нього в різних виглядах, чи замислена, з чолом, оповитим її останнім тлінним вінком, одягнена, як на олександрійському бенкеті, в сукню кольору мальви, гаптовану срібними квітками; чи сласна, в хмарі легеньких тканин, ще оточена теплими тінями гроту німф; чи побожна, сяючи небесною радістю під грубим дрантям; чи трагічна, з очима, залитими смертельним жахом, піднісши свої голі груди, зрошені кров'ю розтятого серця. І найбільш турбувало його в цих видивах, що вінки, туніки, покрови, що він спалив був власними руками, могли отак повертатись; він переконувався, що ці речі мали незотлінну душу, й гукав:
— Ось душі незліченних Таїсиних гріхів приходять до мене!
Коли він одвертав голову, то відчував Таїс позад себе. І це завдавало йому ще більше турбот. Лихо його було жорстоке. Та як тіло його й душа були чисті серед спокуси, він покладав на бога надію й ніжно докоряв йому:
— Боже мій, коли я пішов по неї так далеко між поган, то ради тебе, а не ради себе. І було-б несправедливо мені страждати за зроблене на користь твою. Заступи-ж мене, мій ніжний Ісусе, мій спасителю, спаси мене! Не дозволь, щоб примара вчинила те, чого не вчинило тіло. Коли я переміг тіло, не попусти, щоб тінь мене поразила. Я знаю, що наражаюсь тепер на такі небезпеки, яких я ще ніколи не знав. Я почував і знаю, що мрія могутніша за дійсність. І як
