Він найбільше турбувався з того, що келія здавалася йому мимоволі малою, хоч з погляду віри він повинен був уважати її за безмежну, бо тут починалася безкрайність бога.
Він почав молитись, припавши чолом до землі, і зазнав трохи радости. Менш, ніж за годину моління, Таїсин образ пройшов йому перед очима. Він подякував богові:
— Ісусе! Це ти посилаєш його мені! Я пізнаю в цьому твою безмежну ласку: ти хочеш, щоб я втішився, впевнився й прояснився, побачивши ту, що тобі дав. Ти надсилаєш мені перед очі її вже знезброєну посмішку, її принаду, відтепер безпечну, її красу, якій я відтяв жало. Щоб мені подякувати, мій боже, ти показуєш мені її таку, якою я прибрав і очистив її в ім'я твоє; ти робиш, як приятель, нагадуючи приятелеві про приємний дарунок, що був від нього дістав. Тим-то я дивлюсь на цю жінку із втіхою, бо я певен, що це видиво послано від тебе. Ти не хочеш забути, що я тобі її дав, мій Ісусе. Збережи-ж її, бо вона люба тобі, і не дай, щоб принади її сяяли иншим, крім тебе.
Протягом цілої ночи він не міг заснути і бачив Таїс виразніше, ніж у гроті німф. Він казав, переконуючи себе:
— Те, що я зробив, я зробив на славу божу.
Проте, на велике собі здивування, він не відчував душевного миру. Він зідхав:
— Чом сумуєш ти, душе моя, і чом хвилюєш ти мене?
А душа його була неспокійна. В такій тузі він перебув тридцять день, а це віщує самітникові страшних іспитів. Таїсин образ не покидав його ні вдень, ні вночі. Він не гнав його, бо гадав ще, що він походить від бога, що то образ святої. Але одного
