можеш стулити уста чи скласти руки, не відчуваючи до себе огиди, що повстає тобі з серця.
Вона покірно йшла за ним мульким шляхом, під пекучим сонцем. Притома підгинала їй коліна, і спрага палила їй віддих. Та Пафнутій був далекий від хибного жалю, що м'ягчить серця світським людям і радів із спокутних стражданнів тіла, що було грішило. В піднесенні святого запалу він ладен був бити різками це тіло, що зберігало ще свою красу, як яскравого свідка ганьби. Міркування підтримували його побожний гнів, і коли він пригадував, що Таїс була приймала Нікія в своєму ліжку, в голові йому виник такий гидкий образ, що вся кров кинулась йому в серце, і груди йому трохи не розпанахались. Прокльони, задушені в його горлі, обернулись на скреготіння зубів. Він підскочив до неї і випростався, блідий, страшний, повний божественного гніву, пронизав її поглядом до глибочіни душі і плюнув їй в обличчя.
Вона спокійно витерла лице, не спинившись навіть. Тепер він ішов за нею, втупивши в неї погляд, мов у якусь безодню. Він ішов, священно роздратований. Він думав помститися за Христа, щоб Христос сам не мстився за себе, але раптом побачив краплину крови, що котилася з Таїсиної ноги на пісок. Тоді він відчув, що свіжина невідомого подиху залляла йому серце, рясні ридання зірвались з його уст, він плакав, він упав перед нею на землю, називав її своєю сестрою і цілував їй скривавлені ноги. Він казав без ліку:
— Моя сестро, моя сестро, моя мати, о, свята!
Він молився:
— Янголи небесні, візьміть побожно цю краплину крови й понесіть її до престолу господня. Хай розквітне чудесний анемон на піску, зрошеному Таїси-
