Таїс упала на одну з них. Потім вона звела на ченця свої тужні очі й запитала:
— Що треба робити?
— Треба, — відповів чернець, — іти за тим, хто шукає тебе. Він відокремлює тебе від світу, мов виноградар, що зриває гроно, яке згнило-б на дереві, та несе його до винотоки, щоб повернути на запашне вино. Слухай: за дванадцять годин ходи від Олександрії на захід, неподалік моря, стоїть жіночий манастир, що статут його є зразок мудрости і варт бути перекладеним на ліричні вірші та співаним під звуки арф і тамбуринів. Справді можна сказати, що жінки, що йому підлягають, торкаються вже неба чолом, хоч ногами ще ступають по землі. Вони провадять на цім світі янгольське життя. Вони хотять бути бідні, щоб Ісус їх любив, скромні, щоб Ісус дивився на них, чеснотливі, щоб Ісус побрався з ними. Він одвідує їх що-дня в одежі садівника, босоніж, простягаючи їм свої чудові руки, такий, як з'являвся був Марії на шляху від домовини. Я сьогодні-ж поведу тебе сам до цього манастиря, моя Таїс, і незабаром, приєднавшись до тих святих дівчат, ти візьмеш участь у їхній небесній розмові. Вони чекають тебе, як сестру. На порозі манастиря, їхня мати, побожна Альбіна, дасть тобі поцілунок миру і скаже: «Вітаю тебе, дитино моя!»
Перелюбка захоплено гукнула:
— Альбіна! Цезарева донька! Імператора Кара[1] маленька небога!
— Вона сама! Альбіна, народжена в пурпурі, наділа сіряка, донька володарів цього світу піднеслась до стану Христової служниці. Вона буде тобі за матір.
Таїс підвелася й сказала:
— Веди-ж мене до Альбіниної господи.
- ↑ Кар — римський імператор з 282 до 283 р.
