— Як то можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?
— Ти це побачиш зараз, мій сину. Зараз ти скажеш: Евкріт був вільний.
Старий казав, прихилившись спиною до порфірової колони, і чоло йому освітлювали перші проміння світанку. Гермодор та Марко підійшли до них, стали проти Евкріта поруч Нікія, і всі четверо, байдужі до реготу й гукання питців, розмовляли про божественні речі. Евкріт висловлювався так мудро, що Марко сказав йому:
— Ти годен спізнати справжнього бога.
Евкріт відповів:
— Справжній бог у серці мудреця.
Потім вони говорили про смерть.
— Я хочу, — сказав Евкріт, — щоб вона застала мене в праці самовиправлення й уважного до всіх моїх обов'язків. Перед нею я піднесу до неба свої чисті руки й скажу богам: «Я не забруднив ваші образи, боги, що ви поставили по храмах моєї душі; я уквітчав їх своїми думками як гірляндами, стрічками та вінками. Я жив у згоді з вашим провидінням. Я досить жив!»
Казавши так, він підносив руки до неба і обличчя йому сяяло світлом.
Він хвилину стояв замислившись, а потім промовив з глибокою радістю:
— Відпади від життя, Евкріте, як падає стигла олива, дякуючи дереву, що носило її та благословляючи землю, свою годівницю!
За цими словами він видобув із бганок своєї одежі кинджала й устромив його собі в груди.
Коли ті, хто слухав Евкріта, разом схопили йому руку, залізне лезо вже дісталося мудрецевого серця. Евкріт дістав спочинок. Гермодор та Нікій поклали
