Так розмовляючи, обидва анголи дійшли до бульвара Рошешуар. Забачивши на дорозі жовті плями світла, що пливло крізь туман з пивної, Теофіль раптом згадав архангела Ітурієля, що під виглядом дуже вродливої й бідної жінки жив у поганенькому номері на Бютт і що-вечора приходив до цієї пивної читати газету. Музика часто зустрічав його тут. Він звався Зітою. Теофіль ніколи не цікавився думками цього архангола. Але всі уважали його за руську нігілістку, і Теофіль був певний, що вона так само атеїстка й революціонерка, як і Аркадій. Він чув за неї чудернацькі поголоски: росказувано, що вона була андрогіною, а як активне й пасивне з'єдналися в ній у непорушній рівновазі, то вона була досконалим єством, що в самому собі знаходило повне й постійне завдовольнення, — нещасливим у свому щасливому незнанню бажань.
— Але, — додав Теофіль, — я не дуже цьому вірю. Я вважаю її за жінку, за жінку так само підвладну коханню, як і все, що лишень дихає у всесвіті.
