— Так ви тямите по-жидівському? — скрикнув Моріс.
— Жидівська мова мені рідна: у раї ми дуже довго балакали тільки на ній одній.
— Ах, так! Ви значить, жид; я мусив би й сам помітити це з вашого нерозуміння такту.
Ангол, не звернувши на це й найменшої уваги, почав своїм мелодійним голосом знову:
— Я дослідив східну старовину, потім грецьку й римську, я давився теологами, філософами, фізиками, геологами, природознавцями. Я пізнавав, мислив, і — втратив віру.
— Як? Ви не вірите в бога?
— Я в нього вірю, бо моє існування залежить від його існування, бо як його не стане, то й я сам піду в небуття. Я вірю в нього, як вірили з однакових причин Сілени і Бакханки в Діоніса. Я вірю в бога жидів і християн. Але я заперечую, що він створив світ; він, що найбільше, тільки зорганізував невеличку його частину; і все, до чого він лишень діткнувся, носить слід його нездатного передбачати дубового розуму. Я не думаю, щоб він був вічний і безмежний, бо уявляти собі якусь істоту, що не була б обмежена простором і часом — це безглуздя. Я вважаю його за обмеженого, навіть за дуже обмеженого. Я не вірю більше, що бог один на світі; дуже довго він і сам цьому не вірив: на початку він був політеїстом. Пізніше, через свою пиху та улесливість своїх приклонників, він став монотеїстом. Послідовності в думках нема у нього жадної; а силу він має значно меншу, ніж
