дратувало лишень те, що вона примушувала його завжди чекати на себе, приходячи на зустрічі хочі не завжди однаково, так инколи ж і дуже пізно.
І от, у суботу 30 січня, галантно одягнений у піжаму в квіточках, Моріс з четвертої години вичікував на мадам Дезобель у своїй невеличкій рожевій кімнатці, сидячи біля огню та пахкаючи східний тютюнець. Спочатку він мріяв, що зустріне її божевільними поцілунками і незвичного способу обіймами. Через чверть години він спинився на потребі прихильних і поважних докорів. Коли ж минула одуреного вичікування ціла година, він остаточно ухвалив зустрінути її холодним призирством.
Нарешті, свіжа й пахуча, вона явилася.
— Не варт було праці й приходити, — гірко закинув він їй, коли вона, поклавши муфту й калиточку на стіл, сколювала вуальку перед зеркальною шахвою.
Вона почала запевнювати свого коханця, що вона не така вже й кепська, і кілька раз прохала вибачити їй це опізнення, на що Моріс уперто не хотів уважати. Але коли вона кінець кінцем додумалась помовчати, він одразу припинив докори: ніщо тепер не вслаблювало тої жаги, що вона йому надихала.
Створена для кохання й зачаровування, вона роздягалася спокійно, як жінка, добре свідома того, що бути голою їй до лиця і показувати свою красу — пристойно. І спочатку Моріс заходився біля неї зі звірячим запалом людини, опанованої Потребою, панією людей і богів. По-при всю видиму
