— Чи не можна мені її одвідати?
Господиня запевнила, що легшої річи й придумати не можна, і зразу ж покликала сина.
— Морісе, поможи мадам Дезобель ушанувати бібліотеку своїми одвідинами.
Моріс підвівся і, не кажучи жадного слова, провів мадам Дезобель на третій поверх, ідучи за нею слідом. Він прикидався цілком байдужим, але в глибині був дуже радий, бо був певний, що Жільберта виказала інтерес до бібліотеки лише з бажання побалакати з ним на самоті. Отже, виявляючи байдужість, він намірявся відновити свої пропозиції, що цього разу вже не повинні були бути одкинутими.
Їх мовчки зустріла червоними запалими очима з застиглим у них уже звичайним і спокійним одчаєм невеличка тінь старенького дідка, що сиділа під римським бюстом Алєксандра д'Еспарв'є.
— Не турбуйтесь, m-r Сар'єт, — сказав йому Моріс, — я тільки покажу мадам Дезобель бібліотеку.
Моріс і мадам Дезобель пройшли в велику залю, де під усіма чотирма стінами стояли повні книжок шахви, а над ними пишалися бронзовані бюсти поетів, філософів і ораторів старовини. Все тут відпочивало в повнім ладі, що його, здавалося, не було порушено аж з утворення світу. Тільки на місці, де ще вчора стояв невиданий рукопис Рішара Сімона, видно було чорну дірку. M-r Сар'єт, блідий, непомітний і мовчазний все ж тихо сунувся за молодою парою.
