поважна жінка п'ятидесяти літ віку, позбувшись одвідин Оґюста, хлопчака з винної крамниці на вулиці Сервандоні, та не мавши сил витерпіти цей так противний її темпераментові піст, збожеволіла, подала господарям на обід зовсім сирого зайця і заявила, що папа римський просить її вийти за нього заміж. Нарешті, після двох місяців надлюдської витревалости, противної всім відомим законам органічного життя і найпершим вимогам економії живих створінь, агент Міньйон, не спостерігши нічого ненормального, припинив своє підглядання і зник, не вимовивши жадного слова і зрікшись усякої за це останнє подяки. А в бібліотеці танці книжок за весь цей час ішли собі звичайним порядком.
— Дуже добре, — прослухавши Міньйона, заявив Дезобель. — Коли ніхто не входить і не виходить, значить, злочинця треба шукати в домі.
І урядовець надумав спіймати цього злочинця без допиту й слідства. Отже, не довго міркуючи, він наказав одної півночи посипати тоненьким шаром тальку поміст у бібліотеці, сходи, вестибюль, садову доріжку до павільйону Моріса і першу од входу кімнату в павільйоні. На ранок Дезобель, супроводжуваний фотографом із префектури вкупі з Рене д'Еспарв'є і m-r Сар'єтом, явилися шукати слідів. Вночі був вітер і він розвіяв тальк з доріжки в саду. Так само не знайшлося жадніх слідів і в павільйоні, бо Моріс, як він пояснив, думаючи, що це якийсь негарний жарт, вимів цей білий порох віником од каміна. Насправжки ж йому треба було просто знищити сліди од черевичків покоївки
