Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/53

спинявся, йдучи й далі своєю безперервною ходою, але цього не можна було витримати. Молодий Моріс погрожував, що він перестане вертатися під батьківський дах, як що його будуть оттак радіографувати. Його мати й сестра так само скаржилися на цей пронизуватий погляд, що ображав непорочну скромність їхніх душ. Мадемуазель Капораль, гувернантка малого Лєона д'Еспарв'є, відчувала таку ніяковість, що й сказати не можна. Роздратований до останнього, Рене д'Еспарв'є не міг ступити на поріг власного дому, не насунувши, уникаючи допитливого колючого погляду, свого капелюха аж на очі, та не пославши до чортів m-r Сар'єта, початок і причину всього цього лиха. Родинні приятелі, як абат Патуйль і дядько Ґаєтан, ледве заглядали, одвідувачі припинили свої одвідини, рознощики вагалися, чи нести їм свою харч, і навіть візки великих фірм ледве насмілювались спинятися біля брами. Але ж найбільше безладдя цей таємний догляд викликав серед слуг. Локай, боячись під оком поліції йти після півдня на побачення до дружини шевця, коли вона бувала дома одна, упевнився, що служити в отелі йому не сила і зажадав звільнення; Оділь, покоївка мадам д'Еспарв'є, не зважуючись більше, уклавши господиню спати, проводити, як звичайно, до своєї мансарди найкращого прикащика з сусідньої книгарні, Октава, зажурилася, зденервувалася, почала болюче смикатись, розчісуючи господині волосся, засвоїла собі в розмові з нею зарозумілий тон і заходжувалася загравати з Морісом; куховарка, мадам Мальґуар,