На книжці стояв знак R<3214VIII2. І дивлячись на нього, m-r Сарьєт враз із болем у душі відчув, що ніяке, навіть найбільш обґрунтоване наукою нумерування не поможе знайти книжку, коли її вже не буде на свому місці.
І протягом цілого місяця кожного ранку m-r Сар'єт мусив дивитися на стіл, знову закиданий книжками. Грецька й латинь були тут мішма з жидівською. M-r Сар'єт часто питав себе, чи не були ці нічні безчинства ділом злодіїв, що могли б прилазити через слухові вікна, щоб красти найцінніші примірники. Але він не міг зауважити жадного сліду, що хтось добивався до бібліотеки, і після старанного перегляду полиць кожного разу переконувався, що пропажі нема ніякої. Люта трівога опанувала йому мозок, і він кінець кінцем почав думати, що ввесь цей розгордіяш чинить якась малпа з сусідньої місцевости, дістаючись до бібліотеки з даху через комін та вдаючи, ніби вона над тими книжками працює. Малпи, думав собі він, дуже добре тямлять передражнювати людей. Знаючи вдачу цієї тварини найбільше з малюнків Ватто і Шардена, він привподоблював їх що до здатносте наслідувати людську поведінку і вдачу — до арлекінів, скоморохів та докторів з італійської комедії; він яскраво уявляв собі, як вони орудують з палітрою й пензлем, як товчуть у мущирю ліки, як перед хемічним горном листають старий трактат альхеміка. Отже, побачивши одного нещасливого ранку на листку третього тому
