але поволі це стріпування рідчало й слабшало, поки аж не припинилося зовсім. Людовбивчі руки не розчіплювались. Сар'єт мусив ужити потужного зусилля, щоб їх одірвати. У скронях йому гуло, проте він чув шум дощу, приглушену ходу перехожих та вигукування газетних хлопчаків. Повз вікна проходили люде під дашками. Сар'єт витяг книжку з кишені мертвяка і втік.
Молода Октавія цього вечора до магазину не вернулася. Вона пішла спати до невеликої антресольки, віднайнятої їй m-r Блянкменілем на тій же вулиці Курсель, майже над магазином старовинних річей. Наймит, що мав обов'язком замикати магазин, знайшов тіло антиквара ще теплим. Він покликав мадам портьє Лєнен, і вона поклала Ґінардона на канапу, запалила пару свічок, кинула в мисочку зі свяченою водою гілку букшпану і закрила небіжчикові очі. Покликаний встановити факт смерти лікар визнав її причиною доплив крови в голову.
Зефіріна, сповіщена мадам Лєнен, прибігла сторожити небіжчика. Свічки блимали, святий художника Ґреко тягся як дим до неба, з темряви одсвідчували золоті плями малювання художників-християн. Біля смертного ліжка чітко виднівся бодуенівський малюнок жінки, що їй роблено було клізму. Цілу ніч за п'ятдесят кроків чути було лемент Зефіріни. Вона голосила:
— Він помер, він помер — мій друг, мій бог, моє життя, моя любов… Ні! він не вмер, він ворушиться. Це я, Мішелю, це я, твоя Зефіріна: прокинься, слухай мене. Одповідай мені: я люблю тебе; коли
