M-r Сар'єт стиснув руку свому старому приятелеві; він не спитався про ту молоду Октавію, бо не визнавав звязків, що сполучали їх одне з одним. Він з більшою охотою побалакав би про без жалю покинуту Зефіріну, кому він щиро бажав, щоб стариган зробив її своєю дружиною по-закону. Але m-r Сар'єт був розважливий і обмежився тільки питанням у Ґінардона, як його здоров'я.
— Роскішне, — відповів йому Ґінардон, що почував себе кепсько, але прикидався дужим і здоровим з того саме часу, як цього почало йому не ставати… — Богові дякувати, я цілком зберіг сили тіла й духу. Я непорочний. Будь непорочним і ти, Сар'єте, будеш і ти здоровий.
Цього вечора дядько Ґінардон витяг був з фіалкового комода кілька коштовних книжок, щоб показати їх поважному бібліофілові — Вікторові Мейерові, і коли цей клієнт уже пішов, Ґінардон задрімав у кріслі, не поклавши книжок на їхнє місце. M-r Сар'єт, кого книжки притягали як магніт, побачив їх на комоді і почав їх уважно розглядати. Першою почав він листати Непорочну Діву в сап'яновій оправі з англійським додатком. Безперечно, його французькому й християнському серцю дуже прикро було дивитися на цей текст і на малюнки до нього, але ж гарного вигляду книжка завжди була для нього чеснотливою й чистою. Ввесь час делікатно розмовляючи з Ґінардоном, він почережно перебрав руками всі книжки, оцінені антикваром чи за оправу й естампи, чи за походження, або ж рідкість. Несподівано він голосно скрикнув, охоплений
