вигадував тисячі і дотепних і невдалих побрехеньок та не спинявся перед обклепуванням свого порядкування і догляду в бібліотеці, заявляючи, що книжка, що нею він що-йно милував собі очі, притискуючи її до серця, — кудись закинулась чи просто з бібліотеки пропала. А коли вже доконче треба було книжку видати, то він двадцять раз забирав її з рук читача, перше ніж з нею розлучитись.
Він повсякчасно тремтів над думкою, що щось із дорученого йому добра може пропасти. Оберігаючи триста шісдесят тисяч томів, він безперервно мав триста шісдесят тисяч причин для занепокоєння. Инколи, вкритий холодним потом, з криком смертельного жаху прокидався він серед ночи, побачивши ві сні порожне місце на одній з полиць книжних шахов.
Щоб книжка колись покинула свою полицю, — це було для нього дивовижною несправедливістю, що їй нічим не можна було б потім зарадити. Його шляхетне скупердяйство прикро вражало Рене д'Еспарв'є, що не визнавав гарних прикмет свого знаменитого бібліотекаря, трактуючи його як старого маніяка. M-r Сар'єт не помічав цієї несправедливости, але він не зважав би й на найгірші прикрощі, перетерпів би ганьбу й образу, аби б лишень додержати свою скарбівницю в повній цілості. Завдяки його невтомності, пильнуванню й ретельності, або ж, щоб в одному слові сказати — любові, Еспарв'єнська бібліотека не втратила жадного аркушика за ввесь час його в ній порядкування, що на 9 жовтня 1912 року зріс уже до шіснадцяти років.
