Анголи розійшлися. Аркадій і Зіта, сидячи на траві під Медонськими горбами, дивилися на Сену, що тихо пливла поміж верб.
— В цьому світі, — почав Аркадій, — що зветься чистим, хоч чистих річей тут менше, ніж нечистих, жадне розумне єство не стане силкуватися знищити хоч би один атом. Нам дозволено тільки надіятись, що ми зможемо подекуди міняти ритм кількох груп атомів та переміщати певні клітинки. Цим, коли подумати, і обмежується мета нашого великого завдання. Посадовивши суперника Ялдабаофа на місце його ворога, ми вже не зможемо зробити нічого більшого… Зіто, де лежить зло, чи в самій природі річей, чи в їхнім розміщенні? Це дуже потрібно знати. Я тяжко збентежений, Зіто…
— Друже мій, — відповіла Зіта, — коли б на те, щоб чинити, треба було знати всі таємниці природи, — чину не було б ніколи. Не було б і життя,
