Сторінка:Анатоль Франс. Повстання анголів. 1926.pdf/222

Ця сторінка вичитана

їздять на фараонівських колісницях і ніколи не чули навіть за македонську фалангу.

І Аркадій довго ще наводив паралель між озброєною отарою Ялдабаофа та свідомим військом Революції. Після цого виникли питання про потрібні грошеві засоби.

Зіта ствердила, що на початок справи гроші є, що електрофори вже замовлено і що перша ж перемога забезпечить кредит.

Далі пішла гаряча й безладна дискусія. Як і на збіговиськах людей, так і в цьому ангольському парламенті порожні слова текли просто річкою. Що ближче йшло до виборів, то все частіше скоювався гармидер. Всяке розуміло, що найвище командування треба віддати Тому, хто першим підніс прапор повстання, але з огляду на те, що всі хотіли бути офіцерами Люцифера, то кожне, висловлюючи свою думку про те, кого слід вибрати на ці посади, в першу чергу малювало свій власний портрет. Наприклад, наймолодший з повстанців, Алькор, хутко промовив таке:

— Велике для нас щастя, що в армії Ялдабаофа командування роздається по-старшинству. Тому дуже мало шансів на те, щоб його військові громи були повносилі. Як не шляхом довгої слухняности виучуються люде командувати, так і не дослідом дрібничок здобувають вони здатність обхоплювати велетенське ціле. Зі старої й нової історій ми бачимо, що найкращими воєводами були не вояки, а царі, як Олександер та Фрідріх, аристократи, як Цезар та Тюрен, або ж погані вояки, як Бонапарт.