кватирки, що її ніхто з присутніх не міг дістати, викинув протестанта на свіже повітря. І спокій негайно відновився.
— Товариші, — почав знову Аркадій. — Тепер, коли ми вже твердо встановили нашу мету, нам треба відшукати способи чину і вибрати з них найкращі. Вам, отже, треба обміркувати, чи ми повинні виступити на ворога з силою, чи може нам краще буде приєднувати до себе народи неба довгою й упертою пропагандою.
— Війна! Війна! — залунало на зборах.
Здавалося, що зараз загудуть труби і заторохтять барабани.
Тут підвівся з поблідлим змореним обличчям силою затягнутий на збори князем Істаром Теофіль і сказав зворушеним голосом:
— Брати мої, не подумайте про мої слова кепсько. Їх підказує мені любов до вас. Я просто нещасний музика, але вірте мені: ваши плани ще раз розіб'ються об божу мудрість, що все передбачає.
Теофіль сів під свист слухачів, а Аркадій заговорив далі:
— Ялдабаоф передбачає все, я цього не заперечую. Він передбачає все, але, лишаючи нам незалежну волю, він поводиться, на наш погляд, так, ніби не передбачає анічогісінько. Кожної хвилі він мусить дивувалися й пантеличитись: події найбільшої можливости застукують його повною несподіванкою. Накладений ним на себе обов'язок погоджувати незалежність волі людей і анголів зі своїм передбачанням повсякчасно ставить його