єство повстало проти насильства. Своїми загостреними обуренням нігтями вона вп'ялася в щоки й віка Керуба і, здавлена горою його тіла, так щільно зціпила ноги та так потужно штовхнула засліпленого кров'ю й болем бугая з людською головою пружинами своїх ліктів і колін, що він просто гепнув на піяніно, що озвалося довгим зойком; бомби ж керуба, вискочивши йому з кишень, заторохтіли на паркеті наче грім. Бушотта, росхристана, з голим лоном, прекрасно люта, трясла над поваленим велетнем коцюбою і кричала:
— Геть звідсл, а то видеру тобі очі!
Князь Істар підвівся, пішов до кухні, пополоскав там закрівавлене обличчя в мисці з квасолею з Суасону, а потім без гніву чи досади подався додому, мавши шляхетну душу.
Ледве він вийшов, на дверях дзенькнув дзвоник. Даремне гукнувши одсутню наймичку, Бушотта нап'яла на себе аби як хатнє вбрання і одчинила двері сама. До кімнати вступив пристойний і досить вродливий юнак; він ввічливо привітав господиню, вибачився, що змушений був представитись їй самовільно, і сказав своє прізвище. Це був Моріс д'Еспарв'є.
Моріс розшукував свого ангола безперестанку. Підтримуваний надією одчаю, він шукав його навіть у найбільш несподіваних місцях. Він напитував його у ворожбитів, магів і чарівників, що в брудних халупинах пророкують людям роскішну будуччину і, бувши панами всіх земних скарбів, ходять у драних штанях та годуються лишень
