— В цей час трапилася старому Ягве смішна й прикра пригода. Один американський квакер, використавши звичайну летючу змію, украв у нього його грім.
— Я жив у Парижу і був на тій вечері, де кинуто було гасло давити останнього попа кишками останнього короля. Франція клекотіла і врешті вибухнула страховинна революція. Тимчасові господарі зруйнованої держави панували в ній терором серед нечуваних для себе небезпек. В своїй більшості вони були менш жорстокі й немилосердні ніж князі й судді, настановлені по королівствам землі старим Ягве; та проте вони здавалися лютішими, бо ж карали во ім'я людяности. На нещастя вони здатні були хутко м'якнути і мали чулі й завжди зворушливі серця. Чулі ж люде легко й дратуються і легко на них нападає лютість. Вони були чеснотливі і додержувались звичаїв, себ-то визнавали певні моральні обов'язки і судили людські вчинки не з їхніх природніх наслідків, а з абстрактних принципів. З усіх вад, що можуть занапастити державного мужа, чеснотливість є найтяжчою: вона штовхає на злочинства. Щоб корисно працювати на щастя людей, треба бути вищим за всяку мораль, як отой богостотний Юлій. Бог, кого так потріпували вже деякий час, в цілому од цих нових людей прикрощей зазнав небагато. Він знайшов собі проміж них оборонців і був обожнений знову під іменем Найвищого Єства. Можна навіть сказати, що терор, пошкодивши філософії, чимало допоміг старому деміургові, що особою своєю представляв
