та доброзичливий розум, за цих лютих часів були дійсними приятелями людей. Зауваживши, що варвари починають ставати менш неймовірними і менш дикими, ми вигадали розмовляти з ними, всякими способами перевбираючись. Яко мога обережніше і в тисячах лукавих заходів ми підмовляли їх не визнавати старого Ягве за непомильного вчителя, не слухатися наосліп його наказів, не лякатися його погроз. В разі потреби вживали ми й фокусів магії. Ми безперестанку заохочували їх досліджувати природу і відшукувати науку старовини. Ці північі вояки, хоч і які були неуки, розумілися на де-яких механічних мистецтвах. Вони вірили, що бачитимуть на небі бої; згуки арфи викликали у них сльози; і могло бути, що своїм розумом вони були більше здатні на великі вчинки, ніж галли й звироднілі римляне, чиї землі вони захопили. Вони не тямили ні обрубати камінь, ні глянцювати мармур, але вони вивозили до себе порфирові річі й колони з Риму й Равени, а їхні ватажки за державну печатку взяли собі гемму, вирізблену грецьким майстром, ще за часів краси. Вони виводили стіни з цегли, дотепно роскладуючи її певним ладом, і навчилися будувати досить приємні для ока церкви з карнизами, підтримуваними оцупками з грізними головами та важкими капітелями, оздобленими образами страховисьок, що жерли одне одного.
— Ми вчили їх письменства й наук. Один епіскоп їхнього бога, Ґерберт, узяв од нас лекції фізики, аритметики й музики, і про нього говорили,
