ранами, попечені огнем і кригою, подякуймо долі, що вона роскрила нам очі, і будьмо раді її велінню. Адже біль, ставши першим нашим досвідом од природи, силує нас пізнати й опанувати її. І коли вона почне нас слухатись, ми станемо Богами. Але коли б вона навіть навіки затаїла від нас свої таємниці і не дала б нам зброї, приховавши собі секрет блискавки, ми все ж повинні привітати себе з пізнанням болю й страждання, бо ж вони подарували нам нові почуття, цінніші й кращі за ті, що можна було нам відчувати в царстві вічних краси й добробуту: вони ж бо надихахають нам любов і милосердя, невідомі на небі».
— Ці слова Серафима збадьорили нам серця і одкрили їм нові надії. Безмежне бажання знання й любови сповнило нам груди.
— Тим часом народжувалася земля. Її величезна туманна куля з дня на день стискувалась і, нарешті, ствердла. Вода, годуючи баговіння, коралі та черепашки і носячи легенькі флоти головоногих корабликів, вкривала її не всю; вона видушила собі ліжка і повстали суходоли, а на них по теплому намулі полізли дивовижні амфібії. Потім гори на суходолах укрилися гаями і ріжні породи звірів почали спасати траву, мох, ягідки на чагарниках і жолуді на дубах. Потім, по печерях та під захистком навислих стрімчаків заворушився той, хто гострим каменем зміркував убивати диких звірів, а хитрощами переміг усіх старих мешканців гаїв, степів і гір. Дуже тяжко було людині починати своє царство. Була вона квола і гола. Її рідке волосся
