Заздрого Бога, менш запеклі, але не менш витревалі за наших, стояли нерухомо. Архангол Михайло керував ними спокійно й мужньо, як це й личило знаменитому ватажкові. Три рази силкувалися ми прорвати їхні лави і три рази зустрічали вони наші залізні груди огненними вістрями своїх списів, здатних пробити найтвердіший панцер. Міліонами падали пишно прекрасні тіла. Нарешті, наше праве крило прорвало ворогам їхнє ліве і ми побачили спини Початків, Влад, Сил, Панств і Престолів, що тікали, хутко мелючи п'ятами; в цей же час анголи третього хору, втративши голову, літали над ними, посіваючи їх снігом пір'я всуміш з дощем крови. Через купи зброї та ламаних колісниць сунули ми їм наздогін і прискорили їхню проворну втечу… Тут враз до ушей наших долетіла буря криків, виття одчаю і галас переможців: праве крило ворога, арханголи-велетні Найвищого, наперли на наше ліве і прорвали його. Ми мусили залишити втікачів і бігти на підмогу нашим розсіяним частинам. Наш князь полетів туди і відновив там бій. Але ліве крило ворога, чиєї поразки ми не доконали, не почуваючи більше ні стріл ні списів у спину, очуняло, вернулось і знову почало битися.
— Ніч спинила баталію без наслідків. Поки в сприятливій темряві поле відпочивало і в тихому повітрі тільки подеколи підлітали стогнання поранених, Люцифер ладнався до другого дня. Перед світом нас збудив ріг. Наше військо напало на ворогів у годину молитви, розсіяло їх і вчинило нещадну різню. Безліч анголів упало, решта сипнули
